МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ГАРМОНІЙНОГО ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ
1. Визнавайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх
Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, накладаючи заборону на емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «дай-но, посміх-нися», «чого тут плакати» — спростовують самі емоції. Іноді дорослі зменшують емоції дітей — «нічого тут страшного немає», «нічого з тобою поганого не трапиться». Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, така реакція дорослих сигналізує дітям, що їхні почуття й емоції неправильні, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно. Правильна стратегія в таких випадках — визнати почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше. Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стану, щонайменше, неправильно. Діти ображаються, коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка», «Ось я бабусі розповім, як ти поводився». Таке присоромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.
2. Визнавайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться
Помилково міркувати, що якщо дітей залишити віч-на-віч зі своїм страхом і страх зросте, то діти переборють його. На жаль, коли страх збільшується, він може залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій
ситуації може підірвати дитячу довіру. Страхи слід визнавати і допомагати дитині
поступово переборювати їх.
3. Визнавайте наявність складних, хворобливих ситуацій
Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Наприклад, Ігор боїться уколів. Медсестра, намагаючись його заспокоїти, каже: «Боляче не буде». Але це зовсім не так. Чи не краще йому сказати правду: «Буде боляче, але тільки трішки і відразу мине». Або
вранці, коли Тетянка прощається з мамою, вихователька каже їй: «Не плач, мама зараз піде на роботу і відразу повернеться». Таке перекручення не допоможе дитині навчитися керувати ситуацією і навіть підриває довіру до дорослого. Так, в останньому прикладі правильно було б сказати: «Я розумію, тобі дуже сумно, що мама йде, але вона обов’язково повернеться». Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.
4. Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою
Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі у тому разі, якщо поведінку їх узагалі складно зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого, від уважного до байдужого) без будь-яких причин,
діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.
5. Розмовляйте з дітьми про їхні емоції
Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вихователя, він може сказати: «Катрусю, ти сердишся». Тим самим вихователь пов’язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше впоратися. У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.
6. Уважно спостерігайте за дітьми
Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, у якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами.
Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь — помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина, і скажіть це словами, звертаючись до неї: «Ти, здається, стурбований чимось?», «У тебе задоволений вигляд». Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, що якомога точно визначали б емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш склеїти поробку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв. У міру дорослішання дитини ваші слова будуть набувати для неї все більшого змісту, і вона буде краще розбиратися у своїх почуттях.
7. Допомагайте дітям розповідати про свої почуття
Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді «так» чи «ні». Наприклад: «Іринка взяла твого пензлика. Тобі це не сподобалося?» Передайте Іринці відповідь дитини: «Михайликові не сподобалося, що ти взяла його пензлика. Михайлик сердиться». У міру того, як діти набувають практичних умінь, підказуйте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження: «Мишко, тобі не сподобалося, що Іринка взяла твого пензлика?» Скажи Іринці:
«Мені не подобається. Я серджуся». Потім переходьте до простіших форм: «Тобі не подобається, що Іринка взяла твого пензлика? Скажи їй, що ти про це думаєш».
8. Допомагайте дітям зауважувати і розуміти почуття інших людей
Для того щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у різних ситуаціях. Це вміння формується поступово, у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, наприклад: «Оленка сміється, вона рада», «Микитка плаче, він стурбований». Привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції, наприклад: «Софійчина мама сьогодні у нас в класі. Софійка дуже рада!» Визнайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки. Спочатку назвіть почуття, випробовувані дитиною: «Я бачу, ти сердишся». Потім скажіть: «Сердитися можна, але битися не можна. Сергійкові буде боляче. Краще сказати йому, що ти думаєш».
Коментарi