Існує період коли поведінка дошкільника значно змінюється. Батьки не можуть зрозуміти причини появи негативних поведінкових проявів. Методи виховання, які раніше використовувались тепер не приносять результатів. Причин може бути багато, проте, якщо ці зміни виникли у трирічної дитини, то батькам варто дізнатись про одну з психологічних особливостей у розвитку дитини. Отже, знайомтесь – криза трьох років!
Що таке «Криза трьох років?»
Це початок усвідомлення дитиною себе, як окремої особистості, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Ці зміни є причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, демонструє свою самостійність і незалежність, відстоює свої бажання і вподобання. Це бажання часто супроводжується фразою: «Я сам, сама». Проте, на цьому віковому етапі самостійність не є можливою, що і породжує внутрішній конфлікт інтересів – кризу трьох років.
Чому криза проявляється не у всіх дітей?
Вікова криза є нормальним і обов’язковим етапом у розвитку малюків. Проте, яскравість її протікання у дітей відрізняється. В чому ж причина? Усе залежить від характеру дитини і батьків, особливостей виховання, стилю спілкування між членами сім’ї, соціальних умов та ін. Але найбільший вплив, все ж, виховання у сім’ї. І саме дорослі не завжди готові до змін взаємин з дошкільником, до встановлення нових правил, до прийняття того, що дитина стала на шлях дорослішання, самостійності. І лише мудре серце дорослого, який приймає ці зміни, допоможе зробити кризу ледь помітною.
Чому виникають негативні поведінкові прояви?
І якщо криза є нормальним явищем, то негативні поведінкові прояви свідчать про те, що дитяча потреба у самостійності не задовольняється. Як наслідок непорозуміння дорослих і дітей можуть виникнути власне кризові прояви: негативізм, впертість, свавілля; протест, бунт; знецінення вимог дорослих. Ці прояви є сигналом для батьків – потрібно змінювати стиль спілкування з малюком.
З огляду на це на етапі кризи батькам варто:
• стати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов’язки дитини;
• дозволити малюкові бути самостійним – не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він не просить;
• пам’ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день – чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять й увечері;
• зважати на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінку найрідніших людей;
• переключати увагу малюка при спалахах впертості, гніву;
• відкладати розмову, якщо малюк злиться, у нього істерика, на час коли він заспокоїться. Поки ж його треба взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце;
• розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава;
• любити дитину і показувати їй, що вона дорога, навіть заплакана, уперта, капризна.
Вікова криза, звичайно, минає, як і будь-яка інша. Але все ж, озброївшись знанням про основні симптоми цієї кризи, ви зможете пережити цей переломний момент набагато легше та спокійніше.
Отже, основні симптоми:
Негативізм— на будь-яку вашу пропозицію дитина намагається відповісти словом «ні». Ви кличете їсти – вона відповідає «ні», через півгодини вона вже приходить на кухню, всім своїм видом показуючи, що от зараз вона зголодніла. Це реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що вона йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.
Упертість— кожен із нас часто зустрічає в магазині дітей, що розриваються від плачу через те, що батьки відмовляються їм купити щось. Ви відразу подумаєте – «яка невихована дитина», а скоріш за все дитині близько 3-х років. Вона наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що вона цього зажадала та не відступить від свого початкового рішення.
Норовливість— вона безособова, спрямована проти норм виховання, способу життя, що склався до трьох років. Дитина починає вередувати, крутитися, коли ви дивитеся телевізор або готуєте вечерю, або ще гірше, коли до вас приходять гості.
Свавілля– прагне все робити сама. Вона сама мастить бутерброд, зав’язує шнурки, заправляє постіль. Це пов’язане з першими проявами дорослості дитини. Вона починає розуміти різницю між дітьми та дорослими, та прагне до подібності.
Протест-бунт— дитина в стані війни та конфлікту з навколишніми. Вона грубить бабусі, сперечається з мамою, навіть однолітки не обходять цей протест стороною. Група маленьких «кризовиків» у пісочниці часто сваряться. Не дають грати у свої іграшки та б’ються, агресивно розмахуючи лопатками.
Симптом знецінювання— виявляється в тому, що дитина починає лаятися, дражнити й обзивати батьків. Відмовляється визнати свою неправоту та попросити пробачення за брутальність навіть під загрозою позбавлення шоколаду.
Деспотизм— дитина змушує батьків робити все, що вимагає. Нестримними риданнями, зухвалою поведінкою, примхливістю. Стосовно молодших сестер і братів деспотизм виявляється у формі ревнощів.
Така поведінка дитини спричинена становленням особистості, самосвідомості дитини. З’являється її власне «Я», вона починає усвідомлювати себе як особистість, сприймати навколишню дійсність зі своєї власної дзвіниці, через призму своїх уявлень, знань та інтересів. Дитина починає розуміти різницю між «повинен» і «хочу».
У дітей починає формуватися воля, яку психологи називають автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають мати потребу в опіці з боку дорослих і прагнуть робити вибір самостійно. Якщо криза протікає непомітно, це свідчить про затримку в розвитку афективної та вольової сторін особистості. Замість автономії виникають почуття сорому та непевності. Тому в цей період, необхідно дати дитині пройти цю кризу, етап становлення її як самостійного суб’єкта. Батькам не можна обмежувати в цей період прояву незалежності дитини, карати або висміювати всілякі спроби самостійності.
Але це не значить, що потрібно перейти в режим уседозволеності, така тактика та поведінка теж є неправильною. Криза затягається, якщо дорослий стоїть на позиції «хочу» (вседозволеність) або «не можна» (заборони). Потрібно знайти золоту середину між цими двома крайностями у взаєминах із дитиною. Головне завдання батьків на цьому етапі пояснити та показати на прикладі значення «можу», допомогти дитині знайти це «можу»: вона має навчитися співвідносити своє «хочу» з «повинен» і «не можна» та на цій основі визначити своє «можу».
Вік дуже маленький, і, незважаючи на народження особистості в душі дитини, пояснити їй щось доступно, звичайно важко. Тому варто просто надати дитині сферу діяльності, де б вона могла виявляти самостійність. Ця сфера діяльності – у грі. На цьому етапі дорослішання буде корисна рольова гра з її особливими правилами та нормами, які відбивають соціальні зв’язки, вона й стане для дитини тим «безпечним островом, де вона може розвивати й апробувати свою незалежність, самостійність».
Грайте частіше й будьте терпиміші до своїх любимих трирічних «капризунів», і ви не помітите, як вони перетворяться на п’ятирічних малят.
Коментарi